В загальному розумінні самоосвіта – це спрямована самостійна пізнавальна діяльність особи з метою досягнення певного рівня знань в тій чи іншій галузі або в культурному середовищі, в будь-якій сфері діяльності тощо. Вона є умовою для власного розвитку та самореалізації та основним методом реалізації освіти протягом всього життя.
Шляхи реалізації самоосвіти досить різноманітні. Це може бути і систематичне вивчення літературних джерел як паперових, так і електронних з подальшою перевіркою та їх практичним застосуванням, прослуховування лекцій, вебінарів, доповідей в додаткових закладах освіти за власним бажанням, використання досвіду фахівців у різних галузях, дослідницька діяльність, наукова, експериментальна тощо.
В шкільній практиці самоосвіту можна розглядати з позиції вчителя та учнів. Так, що стосується учнів, то бажання до самоосвіти може виникати саме завдяки досконалій роботі вчителя, який настільки цікаво викладає матеріал, що учню стає замало шкільної програми і він шукає додаткову інформацію. Також діти самоосвітою задовольняють свою цікавість до пізнання навколишнього світу та культури. Це може бути відвідування різних гуртків та секцій, бібліотек, музеїв тощо.
В педагогічній діяльності самоосвіта сприяє підвищенню компетентності педагога. Для цього є спеціальні курси підвищення кваліфікації вчителів, в яких використовуються методичні наради, практичні семінари, виїзні консультації тощо.
Необхідність педагогічної самоосвіти викликана умовами зміни системи освіти, постійним розвитком світу технологій та науки, зміною особистісного становлення дітей як членів суспільства, вимогами ринку праці та пріоритетів життя.
Особливо гострою стає проблема методик викладання у сучасних школах, так як згідно нової концепції освіти, вона має бути індивідуально орієнтованою, спрямованою на побудову рівноцінних стосунків «вчитель – учень – батьки», а також розвивати в дітей основні життєво необхідні компетентності.
Для цього розробляється безліч цікавих методик, які засновані на принципах використання ігрових методів, активного навчання, інтегрованих та міжпредметних зв'язків тощо. Змінюється і система оцінювання з каральної на заохочувальну.
Це викликає необхідність вчителів до додаткової праці над собою, вивчення нових підходів до викладання, вдосконалення власної майстерності, знань з дитячої психології та практичного відпрацювання набутих навичок.
Тому, окрім стандартних запропонованих державою шляхів підвищення кваліфікації, вчителі активно займаються самоосвітою вивчаючи новітні статті профільних фахівців, проходять он-лайн курси та вебінари, практичні тренінги тощо.
Для майбутніх вчителів, тобто випускників вищих навчальних закладів важливим етапом у цьому становленні має стати практика, за допомогою якої вони отримають необхідні базові навички викладання А вже на її основі вони зможуть скоригувати власну самоосвітню діяльність залежно від намічених цілей.
Даний розділ представляє матеріали за тематиками різних методик сучасного викладання, практичні доробки та поради на допомогу вчителю, презентації, готові уроки-приклади, плани самоосвіти тощо.