Попри тяжкі поранення, черкащанин готовий воювати далі

Три місяці лікується від поранення, отриманого в зоні АТО, черкащанин Олег Хоменко. Його було поранено наприкінці липня під Савур-Могилою. Однак не зважаючи на тяжке поранення, він і зараз готовий взяти до рук зброю, пишуть "Вечірні Черкаси".

- Олеже, як ти потрапив у зону бойових дій?

- Після закінчення навчання у Черкаському Професійному Ліцеї №17 одразу пішов на строкову службу у військову частину А-2167 у Білій Церкві. Ще як тільки розпочинався Майдан, до нашої частини надійшла вказівка готувати всі боєприпаси, зброю, військову техніку до виїзду. Вже знали, що буде війна. Вся бригада готувалась до чогось, але ніхто не розумів до чого. Вже навесні всіх строковиків переводили в інші бригади які не приймали участі в АТО. Ми залишилися в бригаді, на варті, в нарядах по роті та приймали резервістів. В подальшому ми з офіцерами та резервістами, переправляли нашу техніку на Житомир, і при цьому ми, строковики  були як виїзна варта «супроводження ешелону».  Доїхавши вже до Житомира, ми зрозуміли, що цю техніку, яку ми супроводжували направляють в зону антитерористичної операції. І нас відповідно також. Проте ніхто із нашої команди не заперечував і не шукав шляху назад. Ми готові були боронити Схід, щоб окупанти не розповзлися всією Україною. І пам’ятаю, по дорозі в АТО 10 квітня, я святкував свій День народження у поїзді.

- Куди вас направили після приїзду до місця призначення?

- Після підготовки на полігоні у Житомирі, ми почали маршем рухатись у сторону Маріуполя та Донецька. Кілька раз нам сепаратисти перекривали дорогу. Команди від керівництва ніякої не поступало. Все мали вирішувати самі. Оскільки давити людей технікою ми теж не могли, та і не хотіли, то нам залишалося лише повертатися до місця дислокації. Через тиждень ми таки прорвались маршем і прийшли у село Антонівка Куйбишевського району. Це був травень. Там нам повідомили, що під Луганськом нашу 72-гу механізовану бригаду оточили в кільце. Нашій бригаді дали команду прямувати туди. Треба було рятувати своїх.  

- І ви відправились до Луганська?

- Ми недоїхали. По дорозі машина БМП-2 на якій я і перебував зламалась. Інші хлопці із нашої бригади поїхали далі, а нам довелося два тижні чекати, доки відремонтують нашу машину. Доки була затримка через технічну несправність, сепаратисти почали активно обстрілювати наш блокпост курган Саур-Могила. Там наша бригада і лишилась, тому що через постійні обстріли, потрібна була підтримка іншим бійцям.

- А щодо техніки, часто таке траплялось, що підводила техніка? І взагалі, наскільки забезпечена українська армія?

- Це жах! Уявіть собі, якщо звичайна бригада у зону військового конфлікту може виїхати за три доби, то в нашому випадку, ми готували техніку два місяці. Ви уявляєте, в якому стані ця техніка. У Маріуполі, де вже частково були бойові дії, вся наша бригада була без бронежилетів. Лише через місяць один волонтер «вибив» від держави для моєї роти  із 60 осіб тільки 30 бронежилетів. Інша ситуація: коли ми стояли під Саур-Могилою три дні у нас зовсім не було ні патронів, ні боєприпасів. Нас обстрілювали з усіх сторін, а ми стояли «голі й босі» і не могли ніяк себе захистити. Три дні дзвонили, просили, щоб привезли хоч якусь зброю. Натомість нам привезли протитанкові ракети, якими не можна було нічого зробити.

- Хто більше допомагає армії, забезпечує її: держава чи волонтери?

- Звичайно волонтери. Якби не вони, то хтозна, що б з нами було. Волонтери нам привозили все необхідне: одяг, їжу, медичну допомогу. Державі взагалі байдуже, ми там, як м’ясо. Владці тільки розказують, як вони забезпечують армію, скільки коштів витратили на боєприпаси та техніку. От тільки, де воно все, ніхто з тих, хто був або зараз під кулями, не знає.

- А чи допомагало вам місцеве населення?
- Так, були деякі сім’ї, які давали нам харчі, питну воду, одяг. Однак таких сімей дуже мало. Решті жителів було байдуже, вони за себе переживали. Було таке, що ми і зелену воду зі ставка пили, хліба і води чистої взагалі не було.

- А як місцеве населення ставиться до української армії?

- Тамтешні люди дивилися на нас як на собак. Загалом, пам’ятаю, ішли ми по селу, віталися з місцевими, а вони у відповідь лише скоса подивляться на тебе і все. Один чоловік зізнався, що йому взагалі байдуже, він не підтримує «ні наших, ні ваших». Якщо прийде українець зі зброєю, то він підтримуватиме українську армію, якщо прийде росіянин – буде на боці ДНР. Для нього головне живим лишитись.

- Як ти вважаєш: на Сході воюють за гроші чи за ідею? Чи є російські найманці?

- Так, з нами воюють регулярні російські війська. На кордоні та на території України потужна російська бойова техніка. Так, знаю, впіймали наші одного сепаратиста на кордоні і він зізнався: за те, щоб вбивати нас, російські найманці отримують від 300 доларів у місяць. А у самих сепаратистів лише два виходи: або його вб’ють в Україні, або, якщо він втече, в Росії вб’ють його і всю його сім’ю.

- Як воно - тримати у руках зброю і вбивати інших?

- Нам одразу пояснили: якщо не ви, то вас! Там думати про це немає коли. Кожен з тих, хто зараз воює розуміє: якщо я не поїду, то сепаратисти можуть розлізтися всією Україною. А я поїхав, щоб уберегти своїх рідних від того жаху.  

- Що найважче для тебе було на війні?

- Мабуть, найважче пережити той момент, коли вбивають твоїх бойових товаришів. Говорять, що на війні не повинно бути друзів. А у мене був такий друг Руслан. Сам він зі Сміли. Ми разом служили, на війні здружилися. Саме його вбивство було для мене найтяжчим. Під час мінометного обстрілу, Руслану у висок потрапив осколок. І все – друга не стало.

- А для тебе який день на війні став фатальним?

- Ми тоді якраз охороняли блокпост біля кургану Саур-Могила. Сам курган на той момент був у руках сепаратистів. Через їх зручне розташування, російські найманці могли обстрілювати немалу частину Донецької області. Нашим завданням було втримати блокпост, тобто не дати російським найманцям взяти сили АТО в оточення також перекидати техніку сепаратистам. Нас постійно обстрілювали, а дати відсіч ми не могли тому що не отримували тої підтримки що потребували. Але ми все одно трималися и не покидали наших позицій.  Потім нас передислокували на тимчасовий командний пункт 72-ОМБР. А ось там 22 липня о 2:00 години ночі ми потрапили під черговий обстріл з системи « град» який и став для мене та інших бійців АТО фатальним.

- І куди далі направляють поранених?

- У мене були жахливі рвані рани. З другої години ночі до восьмої ранку я пролежав у звичайній польовій палатці. Там мене накололи незрозумілими наркотичними речовинами, щоб хоч якось втамувати біль. Це все, чим мені на той момент допомогли. Ну ще періодично заходили питали, чи я живий. Вже вранці вертольотом мене забрали до Дніпропетровської лікарні. Там надали першу необхідну допомогу: всі порубані органи вийняли назовні, очистили трохи організм. Дніпропетровські лікарі та волонтери категорично забороняли мене транспортувати, бо це могло призвести до негативних наслідків. Взагалі імовірність того, що я виживу була лише 15%.  Але звідти, можна сказати, нас «викрали», щоб переправити всіх важко поранених літаком до Вінниці. Мене ще винесли через двері, а хлопців на носилках передавали навіть через вікна. Вже у Вінниці я переніс три операції. Таке відчуття зараз, наче другий раз народився.

- А як батьки відреагували на те, що ти поїхав у зону АТО?

- Я довго батькам не зізнавався. Постійно говорив, що я в частині, навіть коли на полігон повезли, говорив, що я в наряді. Батько дізнався, коли ми були на блокпосту під Маріуполем. Він мене зрозумів і підтримав. А мама взагалі зрозуміла, що я був на війні, коли прийшов лист зі звісткою про те, що я ранений.

- Як почуваєш себе після поранення?

- Вже стан здоров'я покращується, але поранення було дуже важке і тепер мене чекає довгий період реабілітації. Мені потрібно дотримуватись дієти, яка розрахована десь на рік або й більше. Все залежить від того як організм відновлюватиметься після поранення. А також головне – ніяких фізичних навантажень, щоб не було загрузки на організм!

- Як довго проходив реабілітацію? Чи довго ще лікуватись?

Після поранення було два місяці реабілітаційного періоду. Морально вже наче легше після побаченого та пережитого. Як виявилося, мене ще спробуй зламати! (сміється! – авт.) Щодо фізичного стану, то до повного відновлення ще далеко. Перший місяць після операції мені постійно робили уколи, місяць ходив на різні процедури для покращення стану здоров’я. Загалом у Вінницькому госпіталі я пробув майже півтора місяці, потім місяць вдома лікувався, а далі знову у Вінниці.

- Хто допомагав під час лікуванні: волонтери, просто добрі люди? 
Ну в першу чергу лікарі. Саме вони поставили мене на ноги. За що я їм дуже вдячний. А також допомагали волонтери, котрі заходили кожного дня до нас в госпіталь, приносили необхідні речі. І мої найкращі друзі (Артем Кунік та Олександр Молошняк), які одразу відреагували і через кілька днів приїхали до мене. Вони щодня були зі мною, хоча і живуть у Черкасах, але вони були поряд і підтримували мене. А також звісно морально підтримували мене мої батьки, які і не відходили від мене за весь час перебування в госпіталі!

- А чи допомагали черкасці

Так. Жителі Черкас дуже допомогли мені та моїй родині коштами, які зараз витрачаємо на недешеве лікування.

- А чим ти у цей період займаєшся?

- Поки що служу далі, збираю документи на звільнення!

- А під час такої ситуації у країні важко документи збирати?

- Так, я вже два місяці бігаю, ніяк не можу всі справки отримати. І доречі, тільки нещодавно вибив справку «Про участь в АТО».

- Які у тебе плани на майбутнє?

- Найперше: звільнитись із армії, потім знайти цивільну роботу, знайти гарну та щиру Українку та жити разом з нею під мирним небом.

- А як ти думаєш, чим закінчиться війна із Росією?

Навіть думати про це не хочу. Але українці налаштовані на масштабну бійку. Україну віддавати ніхто не буде.

- Чи змінилося ставлення до життя після війни?

- Звичайно. Почав цінувати те, чого раніше не цінував. Став серйознішим і тепер задумуюсь про ті звичайні життєві цінності, на які раніше не звертав увагу.

- А готовий повернутися назад на війну?

Готовий. Але через стан здоров’я я там довго не витримаю. Якщо буде треба, я боротимуся за незалежність України. Я люблю свою державу, я хочу жити саме в Україні і зроблю для цього все можливе.

Олег Хоменко Черкаси
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
62 перегляди в лютому
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Антициклон накрив більшу частину Європи, по його периферії відбувається надходження теплого і сухого субтропічного повітря. Вихідними на Черкащину прийде весняне потепління. Хмарність поступово зменшиться і повітря прогріється до +8 градусів. Проте вночі температура знижуватиметься до невеликих морозів. Суттєвих опадів не очікується. Північний вітер додаватиме відчуття холоду, повідомили в ОДА. У понеділок, 18 лютого, тепло ще утримається, проте вже на веч...
Суспільство
Вбивцею виявився раніше судимий житель одного із сіл Шполянського району. До чергової частини Шполянського відділення поліції від жителів одного із сіл району надійшло повідомлення про те, що в місцевому магазині виявлено тіло  продавця магазину. Під час огляду тіла померлої були виявлені явні ознаки насильницької смерті, повідомили в ГУ НП у Черкаській області. Проведеними оперативно-розшуковими заходами протягом доби правоохоронці встановили особу, приче...
Суспільство
15 лютого в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав, цього дня в 1989 році завершилось виведення військ із Афганістану. Із цієї нагоди в Черкасах провели ходу та пам’ятний мітинг. Участь у заходах взяли безпосередні учасники афганської війни, їхні рідні, військові, повідомили в мерії. Спершу містяни у супроводі прикордонного оркестру пройшли ходою від Соборної площі до перехрестя вулиці Святотроцької (колишня – Кірова) з бульваро...
Суспільство
Протягом січня 2019 року до центрів зайнятості Черкаської області та філій Черкаського ОЦЗ надійшло майже 3 тис. вакансій від роботодавців регіону. Трійку лідерів очолили робітничі професії – 59%, друге місце посіли службовці – 26% і 15% – це вакансії для осіб, які не мають кваліфікації, інформують в обласному центрі зайнятості. Серед вакансій, в яких роботодавці зазначили найвищу заробітну плату, можна зазначити: головний інженер (20,7 тис. грн ), начальн...
Суспільство
Новий етап у житті розпочався у двох сиріт з Черкас – Даниїла Семченка та Сергія Матюшкіна-Матишина. За сприяння міської влади Черкас та державної підтримки  для них були придбані  дві однокімнатні квартири, документи та ключі від яких юнакам особисто вручив міський голова Анатолій Бондаренко, повідомили в мерії. Він наголосив, що міська влада Черкас і надалі робитиме все можливе для забезпечення житлом найвразливіших верств населення. Сироти, які волею до...
Суспільство
Реалізація урядової програми «Доступні ліки» триває. І вже за період цього року за одержанням лікарської допомоги звернулось близько 19 тисяч пацієнтів, а лікарі виписали понад 40 тисяч рецептів жителям Черкащини, розповів начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Михайло Лобас. Нагадаємо, з квітня 2017 року в Україні стартувала урядова програма «Доступні ліки», яка дає змогу громадянам отримувати низку препаратів безкоштовно або з невелик...
Суспільство
У січні 2019-го державними інспекторами  було проведено 170 рибоохоронних рейдів, в результаті яких викрито 530 правопорушень. Складено 319 протоколів за ч. 3 ст. 85 КУпАП, 71 – за ч. 4 ст. 85 КУпАП; три – за ст. 85-1 КУпАП; 34 – за ч. 1 ст. 88-1 КУпАП та п’ять – за ст. 188-5 КУпАП та оформлено 98 безгосподарських актів, повідомили в ОДА. «Протягом місяця у порушників вилучено 2 098 кг водних біоресурсів, в тому числі, на ринках області – 672 кг. Крім цьог...
Спорт
Претендентів на премії обирала спеціально створена комісія з-поміж 92 кандидатів. У 2019-ому розмір спортивних стипендій підвищили із двох тисяч гривень до трьох та десяти. Стипендії нараховуватимуть кожного місяця, повідомили в мерії Підтримку з міського бюджету в розмірі 10 тисяч на місяць цього року отримуватимуть: Марина Мальована та її тренер Андрій Мальований (бокс), Іван Тищенко та Михайло Гуленко (веслування), Іван Ткаченко та його тренер Юрій Зубо...
Суспільство
Виконком ухвалив рішення щодо демонтажу 16 незаконних тимчасових споруд. Мова йде про торгівельні павільйони та кіоски, які свого часу були встановлені самовільно без жодних дозвільних документів, або у яких давно вже сплинув термін. Проте їх власники не поспішають оформлювати належні документи, аби працювати у законний спосіб, повідомили в мерії. Попередньо управління інспектування Черкаської міської ради вже складало адміністративні протоколи на господар...