Не раді Раді. Куди йде Партія регіонів і хто займе її місце?

Рішення Партії регіонів не йти на вибори здивувало багатьох. Ще в минулу п'ятницю інтернет-спільнота активно обговорювала воз'єднання уламків Партії регіонів в Опозиційному блоці, а вже в неділю вранці стало зрозуміло, що «регіони» вибрали політичне небуття, назвавши це «опозиційним урядом». Його вони мають намір створити у вільний від передвиборчої гонки час, повідомляє Главком.

Остання соціологія від GFK свідчить про те, що окремо ні Партія регіонів, ні тим більше Партія розвитку України Сергія Льовочкіна, яка активно піарилася на звільнених українськими силовиками територіях Південного Сходу, в парламент не проходять. Більш-менш спокійно з умовних опозиціонерів може себе почувати хіба що «Сильна Україна» Тігіпка: за даними опитування, партія набирає 6%. Якщо врахувати, що кампанія тільки починається, то за рахунок впізнаваного лідера, за умови відсутності критичних помилок у побудові кампанії і створенні грамотної партійної програми, партія Тігіпка зможе збільшити рівень підтримки. Виходячи з цього, не такими вже неймовірними здаються чутки про те, що саме Тігіпко мав очолити не здійснений Опозиційний блок ПР, ПРУ і «Сильної України». 

Надто різні 

Причин, за якими об'єднання зірвалося, експерти називають декілька. Перша: відсутність у колишніх соратників Януковича впевненості, що вдасться провести вибори на Донбасі, і, отже, відсутність гарантій, що вони отримають достатньо місць у новому парламенті, щоб впливати на процеси. Друга: відмова Тігіпко, фактично, повторно ввійти в одну й ту ж річку під назвою Партія регіонів. На з'їзді своєї партії в п'ятницю він публічно озвучив, що ні з ким об'єднуватися не буде, а його соратниця Світлана Фабрикант навіть розповіла про «колосальний тиск інших політсил», який чинився на її незговірливого партійного боса і про те, що Тігіпко нібито закрили доступ на центральні телеканали.

«Ця ситуація показала, що Тігіпко не збирається повторювати тих помилок, які були кілька років тому, і не хоче дискредитувати себе співпрацею з Партією регіонів, а бачить себе самостійною політичною силою», - коментує глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Не важливо, чого в цій ситуації було більше: небажання Тігіпко бути використаним ПР або його тверезого розрахунку на те, що відмовившись співпрацювати з колишніми колегами, він залишиться фактично єдиним гравцем на електоральному полі Півдня і Сходу, які мають парламентські перспективи, - але Партія регіонів у всіх її невдалих реінкарнаціях в цьому парламенті представлена ​​не буде, а Тігіпко може претендувати на роль людини, що відправила регіоналів в політичне небуття.

Відчути момент  

Тігіпко, на відміну від 2012 року, коли його партія влилася в ПР, зараз проявив політичне чуття і, передбачаючи швидкий крах колишніх колег, зумів швидко відновити партійні структури «Сильної України» на місцях. Зміцніли його віра у власні сили і результати президентських виборів. Нагадаємо, політик набрав більше Добкіна, який балотувався за підтримки Партії регіонів.

Глава МЦПД Василь Філіпчук впевнений, що «Партія регіонів зробила важкий внесок в історію України». «Я не бачу у них ніякого майбутнього в довгостроковій перспективі. На них буде ще довго лежати моральна відповідальність», - вважає експерт. Він упевнений, що регіонали поплатилися за те, що не змогли позбутися одіозних особистостей, не вміли витримати труднощі і до останнього кричали про «хунту і карателів», в той час як люди хотіли чути про те, як відновити зруйновану економіку і соціальні стандарти. Також колишні соратники Януковича не змогли або не захотіли намацати больові точки суспільства, на відміну, наприклад, від Ляшко, який на популізмі зумів роздути рейтинг своєї партії до нечуваних 12-13%. Не скористалися регіонали і своєю традиційною фішкою «господарників в політиці», вони не стали робити акцент на перезапуску економіки, напрямку, який нинішня влада поки провалює. Тігіпко ж має намір поексплуатувати цю тематику: недарма в списку його партії опинилися переважно економісти, промисловці і бізнесмени, які, як він запевняє «здатні на ділі проводити реформи».