«Убивці Небесної сотні»: черкаські екс-регіонали уже на столичній бруківці (фото)

«Убивцями небесної сотні» названо список народних депутатів, які вручну проголосували 16 січня, за антинародні закони. Цей список з’явився прямо перед входом до Генеральної прокуратури, а трохи раніше перед Верховною Радою. Серед антинародних «героїв» є і прізвища нардепів- «мажоритарників» — отримали мандати депутатського довіри від виборчих округів Черкащини. Наприклад — Зубик В.В. Пам’ятайте про це!

Стартує передвиборча кампанія і нардепи від Партії Регіонів не хочуть бачити про себе правду в засобах масової інформації. Вони всіма силами намагаються, щоб народ забув про їх злочинне минуле, про всі ті злочинні махінації, які вони собі дозволяли будучи під захистом мандата в статусі «недоторканних».

Легкий переляк, що вони відчули взимку і навесні, пройшов. І життя їх «клубу за інтересами» триває, і справи цього клубу теж. Тривають вони, тому що ми їм дозволяємо.

Так, шановні, саме так!

Розмова йде про вищий законодавчий орган — Верховну Раду, яка, волею народу, відкриває своїм членам широкі повноваження «облагодіяти» цьому рідному народу. Тому, наші «обранці», одного разу скуштувавши плід влади, все ніяк не можуть від нього відірватися. І готові, чіпляючись за цю владу, бруднитися до кінця. Переляк минув, і вони вже перестали ховатися за охороною на своїх дачах.

Ті, хто взимку з легким серцем і піднятими руками кинули нас в пащу смерті, ненависті, розрухи намагаються залишитися в своїх насиджених кріслах. Як, запитаєте ви? Та все тими ж старими способами! Одні побігли по високих партійним кабінетах із валізою і проханням про місце у виборчому списку, а інші побігли до своїх округів нагадувати виборцям, що весь цей час, не покладаючи втомлених рук «ми здобували і покращували» для народу щасливе і радісне життя.

Природно, не обділивши себе засобами, які непосильною працею вони так само «ми здобували і покращували» в коридорах попередньої влади, народні обранці виділять скромну частину, з таким же скромним питанням до виборців: «кому грошенят за мій мандат?» І вже біжать мисливці за легкими грошима, шикуючись в чергу, штовхаючись і упадаючи перед благодійником. От і все! Із мовчазної згоди інших! Ось так ми і живемо.

Легкий переляк пройшов? Поки ми лікуємо наших поранених в побудованих нами лікарнях, по крупицях збираємо допомогу нашим захисникам, відспівуємо в наших храмах загиблих на фронті, працюємо за жебрацьку зарплату на їхніх підприємствах, чи пам’ятаємо ми кожну хвилину, що вони роблять свою чорну справу — «вбивці небесної сотні» залишаються при владі!

А як хочеться, все таки вірити, що дане нами слово — стояти до кінця, ми виконаємо, хоч би в пам’ять про тих, кого клялися пам’ятати вічно, закриваючи їм очі коченеющімі я від лютневого морозу пальцями …

А може, є ще шанс?

Поділ портфелів, поділ комітетів, сфер впливу, розподіл фінансових потоків, …поділ, поділ, поділ… Зауважте, найпродуктивніші дні роботи «клубу за інтересами» були в період з кінця лютого по кінець березня. Це ті самі короткі дні, коли клуб думав про нас, розуміючи, що ми стоїмо під дверима не з порожніми руками. Так що — тепер нам весь час там стояти?

Найближчим часом, якщо ми кардинально не змінимо склад Верховної Ради, якщо ми не повернемо йому забуту всіма нами функцію — служити, а не панувати! Якщо, нарешті, не зрозуміємо, що депутати є обранці народу для народу, а не щасливчики, які виграли в лотерею можливість, поліпшити свій особистий стан і п’ять років творити закони під себе. А багатьом з них ще потрібно відповісти перед цими ж законами, відповісти за розруху, кров і страх нашого народу.

Тоді що робити?

А робити все від нас залежне, щоб стара гвардія не мостила, вибачте, свої обличчя, в черговий раз, у владні крісла. Не піддаватися на спокуси, подачки, грошові винагороди. Чи не продаватися самим і не допускати, щоб цього не робили інші. Скористатися своїм же правом — вибирати. Вибрати нових. Хай не таких досвідчених, але головне — нових. Після виборів — не розслаблятися, а вимагати від них служити справно, служити для народу, який їх обрав.

Якщо ми цього не зробимо то стара п’ята колона змусить нас з вами жорстоко заплатити за той маленький переляк, що вони відчули не так давно.

Зрозумійте, якщо не зараз, то, повірте, вже ніколи.