Тату як спосіб самовираження черкащан (фото)

З кожним днем на вулиці нашого міста можна зустріти все більше і більше людей, які прикрасили своє тіло різнобарвними загадковими татуюваннями: від зображення представників флори і фауни до національної символіки і латиномовних афоризмів. Тату давно перестало бути ознакою морального покруча, який щойно вирвався на свободу із-за гратів. Навіть сам термін успішно витіснив із мовлення менш приємний і стереотипний – «наколка». У наші дні татуювання стало засобом вираження молодого покоління,  символом індивідуальності, бажанням виокремитися із сірої маси яскравим образом. Юні леді підкреслюють подібними малюнками свою жіночність, а чоловіки – силу та любов до свободи.

Якщо заглянути на сторінки Інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», то можна ознайомитися із короткою історичною довідкою. Виявляється, татуюванням в стародавній час займалися різні світлошкірі племена. Зображення могли відображати належність до певної особливої групи, наприклад воїнів, або положення в сім’ї, як у японських народностей. Серед європейців і слов’ян татуювання було дуже поширена як метод прикраси свого тіла. Але через вплив християнства татуювання надовго стала «ізгоєм» (приблизно до ХІІІ ст.)

Перелік найцікавіших позначень татуювань, які у минулому застосовувалися на території Західної Європи: «signum» і «stigma» — ці слова відомі з літератури Стародавнього Риму, слово «stygmat» зустрічається в Біблії, виданій Лютером в 1534 році, «grafism» — у Дж. Казанови. «hieroglif» — так писав в «Весіллі Фігаро» П. О. Бомарше. Слова «знак», «відбиток» зустрічаються в романі «Знедолені» В.Гюго. Окрім цих термінів, аж до кінця XVIII століття на території Західної Європи досить широко уживалося назви: «вирізаний малюнок» і французький термін «piquage», автором якого був маркіз Л. де Монкальм (1712–1759), особисто знайомий із звичаями тодішніх індіанців Канади. А загалом на європейському континенті татуйованих найчастіше позначали словом «розфарбований» або «відмічений пунктиром». Голландці називали процес татуювання «prikschildern» або «stechmalen», що в перекладі означає «малювання наколюванням». Англійці вживали слова «punctures» і «punctation», іспанці — «pintados».

Кореспондент нашого видання вирішив детальніше познайомитись із культурою тату відвідавши салон популярного черкаського майстра Романа Регурецького, який виявився приємним співрозмовником та залюбки відповів на всі питання.

 - Як у тебе з’явилось захоплення татуюваннями?

 - Інтерес до різних видів мистецтва я проявляв ще в дитячому віці. У дитсадку, наприклад, ліпив скульптурки із пластиліну (сміється). А взагалі про своє призначення задумався десь років у 19, коли закінчив технікум. Тоді я дивився на оточення, на своїх однолітків і розумів: після себе варто щось залишити на цьому світі. Коли почав працювати у торгівлі, то дуже швидко зрозумів, що самореалізуватися в такій професії дуже складно. Крім того, таке життя нудне, та й отримати все бажане дуже складно, працюючи продавцем. Весь цей час я багато малював. У основному перемальовував церкви, собори та руїни Херсонеса із грошових копюр (сміється). Пізініше зацікавився татуюваннями. Я прийшов до цього через інтерес до хіп-хоп культури, зокрема, до творчості репера Емінема, тіло якого щедро прикрашене різними татуюваннями. Головною подією на моєму життєвому шляху стало те, що я зустрів майбутню дружину. От вона мене і підтримала у прагненнях. Я продав чимало власного майна і записався до тату-майстра Сергія Войченка, який  мене навчав. З усього цього пережитого скажу,  якщо хочеш бути тату-майстром, до цього треба довго йти і прикладати чимало зусиль.

 - Яке тату ти зробив першим і яке найбільше запам’яталось?

 - Знаєш, кожного разу, коли ти підводиш голку до людської шкіри, то розумієш, що залишиш щось на її тілі на все життя! А коли ти відчуваєш таку відповідальність перший раз – тобі дуже страшно. Цікаво, що перше тату, яке я робив своєму другові-добровольцю, так і не доробив. Воно було занадто об’ємне і виконувалось на болючому місці (на грудях – ред..).

Проходить час і ти розумієш, що не всі малюнки ти можеш виконувать однаково круто. Тоді ти обираєш найближчий для себе стиль. Тому найбільше запам’ятались мені тату «Пітбуль» і «Крокодил». Після них я зрозумів, ща саме такий стиль мені подобається, і подібні малюнки виходять найкраще.

 - Що для тебе є тату? Робота, хобі чи мистецтво? Яку роль відіграють татуювання у твоєму житті?

 - Хобі – це заняття у вільний час. Таке визначення точно не підходить. А робота, у моєму розумінні, повинна втомлювати. Тож, і такий варіант не є дійсним. Знаєш, є татуювальники, які просто заробляють гроші. А я не буду робити все, що скажуть, лише заради коштів, це ж не торгівля на базарі (сміється). Хочеться кращого для клієнтів,  часто даю поради, а вони інколи мене не чують. Я втомлююсь лише від тих людей, що мене не розуміють. Татуювання – це мистецтво. Це кропітка ручна та індивідуальна праця. Для мене – це більше, ніж малюнок з лініями і тінями. У кожного такого тату-малюнка своя велика історія і свій смисл, будь-то дракон чи, може, короп.

 - Які головні принципи твоєї роботи?

 - Головний принцип – чистота. Зараз світ переповнений різними болячками, і, якщо тату-майстер не дотримається стерильності, є небезпека, що клієнт покине салон із вірусом гепатиту або СНІДом. Тож, треба максимально дотримуватись гігієнічних норм, правильної очистки інструменту, використовувати лише найкращі розхідні одноразові й неодноразові матеріали.

 - Ні для кого не секрет, що тату стали зараз надзвичайно модними. Чого зараз це явище в тренді?

 - Це все вплив більш розвинених і більш розкутих країн світу. Ми нарешті входимо в колію сучасності і відриваємося від пережитків минулого. Тату зараз – це спосіб самовираження: молодь не  хоче мовчати і в такий  спосіб хоче заявити про себе, хоче нарешті скинути із себе окови радянської минувшини. На жаль, ще залишились люди, які мислять стереотипами минулого. Таких треба просто ігнорувати.

На всіх впливає медіа. Наприклад, спорт. Майже всі футболісти чи баскетболісти прикрашають себе татуюваннями. Люди бачать все це по телевізору і теж в кінці кінців наважуються на подібне. Найчастіше клієнт спочатку робить якийсь маленький малюнок або напис для проби, так би мовити, а потім, зазвичай, приходить знову, що зробити більше і яскравіше тату (сміється).

 - На завершення можна напутнє слово для тієї меншості, що досі не прикрасила своє тіло татуюванням?

 - Велика проблема в нас – це стереотипне мислення, яке впливає не лише на тату, а й взагалі на саморозвиток людини. Всі бояться громадської думки, бояться, чи зрозуміє їх суспільство. Це неправильно.

Головна порада – не треба боятися думки оточення. Якщо тебе люблять і поважають, то від появи тату нічого не зміниться. 

На фото — роботи Романа Регурецького