Як і тисячі українців, він поїхав за кордон на заробітки, та коли вдома почалася війна, залишив усе та подався на фронт. За понад два роки служби на передовій черкащанин Сергій Прядка побачив усе: і запеклі бої, і ворожі наступи, і втрату товаришів. Повернутися на мирну землю атовця змусило важке поранення, унаслідок якого він втрачає ногу. Проте, ще перебуваючи на лікуванні, боєць вже демонструє незламність духу та бере участь в Іграх героїв війни. Із черкаським захисником спілкувався сайт vikka.ua.
"Був на заробітках у Польщі, коли почалися воєнні дії. Як зібрався їхати додому, навіть місцеві зупиняли, мовляв, залишайся – там же війна. Я казав: Яка війна? Треба їхати, поки є куди", – пригадує Сергій Прядка.
Повернувшись в Україну, на початку 2015 року черкащанин іде на контрактну службу. Спочатку чоловіка розподілили у 30-ту окрему механізовану бригаду (Новоград-Волинськ). Їхні позиції перебували під Дебальцевим. Після шестимісячної служби Сергія разом із товаришами перевели до 54-ї окремої механізованої бригади.
"Спочатку був у піхоті кулеметником, потім водив "Урал" із зенітною установкою. Згодом поставили головним сержантом кулеметного зводу. На практиці доводилося виконувати обов’язки командира зводу, бо офіцер, якого призначили до нас, утік. Ми його навіть і не бачили", – розповідає атовець.
За сумісництвом Сергій був і водієм у командира батальйону із позивним "Купол". Саме за кермом його автівки черкащанин і отримав поранення на Світлодарській дузі.
"Ми їхали з комбатом на машині і нам по рації передали, що є троє поранених – у бліндаж влучила міна. Комбат вирішив поїхати на підмогу. На місці з'ясували, що усіх поранених не вдалося евакуювати через постійні обстріли, і забрали двох найтяжчих. Ми вирішили, що допоможемо. Я посадив у машину пораненого, його супроводжуючого і медсестру. Тільки почав здавати назад, як в передок прилетіла протитанкова ракета. На певний час я втратив свідомість. Коли прокинувся, глянув: ноги немає правої, а ліва – зламана. Коли почала горіти машина, я на бочок і почав відповзати", – зазначає Сергій.
На допомогу черкащанину вчасно нагодилися товариші. Вони і наклали джгути на ноги, що врятувало бійця від повної втрати крові. З передової Сергія відправили до бахмутської лікарні.
"Коли повідомили дружині, вона швидко дісталася із Красноармійська (нині Покровська) до лікарні. Люда сама із Запоріжжя, але навмисне переїхала, щоб бути ближче до мене. В лікарні у мене зникли документи і телефон, вона швидко розібралася з медсестрами, і ті все повернули. Дружина ж посадила мене і на вертоліт до Харкова. Вона у мене молодчинка і ще більша патріотка, ніж я. Не знаю, що робив би без неї", – зізнається чоловік.
Потім на Сергія черкали місяці лікування у госпіталі. На щастя, лікарям вдалося врятувати ліву ногу чоловіка. Однак, поки вона загоюється, атовець змушений пересуватися на візку.
"Хочеться вже пошвидше звестися на ноги. Я така людина, що не можу всидіти на місці. На передовій, бувало, по 400 км проїжджав на день, навіть їсти забував", – розповідає черкащанин.
Навіть в очікуванні протезування чоловік не гає часу – уже встиг узяти участь в Іграх героїв війни "Сила нації". Це змагання з кросфіту серед бійців, які отримали тяжкі травми і поранення в зоні АТО.
"Один із авторів проекту – колишній спецназівець Вадим Довгорук. Ми з ним познайомилися в інституті протезування у Харкові. Він запропонував спробувати. Оскільки в інституті я і так займаюся спортом – треба ж час убити, одразу погодився. Дуже сподобалися змагання. Такі проекти показують людям, що не потрібно зациклюватися на своїх втратах, треба боротися. Коли повернуся в Черкаси, планую продовжити займатися", – розповідає Сергій.
Попри складні травми та тривалий період реабілітації, який ще доведеться здолати, Сергій Прядка налаштований дуже оптимістично. Він радіє, що залишився живим та дякує за підтримку дружині, а також усім друзям та волонтерам, які після поранення допомагали із лікуванням.
