Член Черкаського міськвиконкому Іван Кієнко не хоче ходити на виконком, бо не бачить у тому сенсу

Контроль громадськості за діями влади вже став звичним атрибутом політичної дійсності нашої країни. Громадські активісти присутні в складі виконавчих комітетів, різноманітних комісій об’єднуються, щоб контролювати, як у місті проходять роботи з укладки асфальту, цікавляться, за скільки місцева влада купує нові зупинки, виносять на розгляд суспільства проблеми, які до цього були майстерно сховані в тіні.

На думку громадського активіста та члена Черкаського міського виконкому Івана Кієнка, це не профіль громадськості – розбиратися в тендерах та «прозорих» закупівлях. Та, на жаль, сучасна дійсність змушує людей активно цікавитися тим, що ж відбувається у владних кабінетах.

У спілкуванні з журналістом «ВиЧЕрпно» Іван Кієнко розповів, чи бачить він зміни в місті з приходом нової влади, та пояснив, чому хоче піти з виконкому.

– Як ви оцінюєте ситуацію в місті з приходом до влади нової команди?

– Як на мене, ситуація не змінилася. Не змінилася в якісному плані. Що я маю на увазі? Задача міського голови – не витратити гроші, в цій конкретній ситуації, зароблені ще до нього, оскільки бюджет цього року сформований ще за підсумками минулого. Головне завдання міського голови – це створити умови, щоб бюджетні надходження збільшувалися, а умови для введення підприємницької діяльності – покращувалися. Навіть якщо взяти таке злободенне питання для нашого міста як енергозбереження, то якісь моменти знайдені, але, на жаль, далі нічого не робиться.

Ще, як приклад, ситуація з євродворами: коли за гроші 100% громади робляться двори 5% мешканцям. Чому я зі своїх податків маю фінансувати якийсь двір і чекати, що через 10 років по тій прогресії, яка наразі є, черга дійде до мене. У людей двері відпадають у під’їзді, але їм зате плитку тротуарну поклали.

– Ви не вперше є членом виконкому від громадськості. З ким було комфортніше працювати?

– Скажу так, у минулому виконкомі було більше представників від громадськості. Тоді їх було п’ятеро, а зараз троє. Тобто, минулого разу було більше можливостей впливати на якісь незрозумілі рішення. Зараз цих можливостей майже немає. Якщо раніше, коли розглядалися питання по скандальним будівництвам, громада приходила і пояснювала, що там його не повинно бути, то тодішній виконком якось прислуховувався. Зараз у нас навіть немає механізму загалом говорити про це.

– За статистичними даними міськради, у вас найбільше пропусків засідань виконкому. З чим це пов’язано?

– Так. Я вже три тижні туди не ходжу і хочу взагалі відмовитися. Не хочу витрачати на це свій час.

– Чому?

– Чому? Поясню на конкретному прикладі: ми розробили нормальну програму, як вирішити в Черкасах проблему з МАФами. Якщо коротко: спеціалістами визначаються місця, де вони бачать ці ТС. Визначаємо їх абсолютну кількість. Ділимо ці місця на майданчики і виставляємо право оренди на аукціон. Це в рази збільшить надходження до бюджету. Звичайно, є певні обмеження: не мають права торгувати алкоголем. Якщо фіксується такий випадок, то відразу забирається право оренди. І не треба тоді довго ходити і критикувати Лисака (Олег Лисак – підприємець м. Черкаси – ред.).

Так от, ця програма обговорюється вже півроку, а «віз і нині там». Тому про що можна далі говорити?

Як на мене, виконком – це колективна безвідповідальність. Люди там можуть проголосувати за будь-яку дурничку і їм за це навіть нічого не буде. Їх не можна притягнути ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності. Але кожен член виконкому попав туди або ж від партії, або ж від громадської організації. Тобто є відповідальність перед тими, хто його туди делегував. А це вже створює певні передумови…

– Добре, яким тоді, на вашу думку, має бути співвідношення членів виконкому від громадськості і влади, щоб рішення, які голосуються, були справедливим і влаштовували всіх?

– На мій погляд, представників громадськості там взагалі не має бути. Це не профіль громадських організацій, але наша реальність показує, що партії не можуть бути незалежними, тому що їм потрібні гроші на вибори, які вони візьмуть у місцевих олігархів і будуть їм зобов’язані. Громадські організації, слава богу, не йдуть на вибори, тому вони, як правило, мають набагато меншу залежність від місцевого бізнесу. Тому на цьому етапі там повинно бути 50 на 50.

– Яка ситуація з розміщенням рекламних конструкцій у місті. Створена програма, як ви її оцінюєте як делегований представник громади?

– Вона ні про що. У ній говориться, що все можна, що не заборонено законом. По суті вона продублювала закон України. Згідно цієї Програми, рекламний щит можна встановити будь-де, тільки не на бульварі Шевченка. Хоча ті, що вже стоять по Шевченка, не прибираються. Теж саме з МАфами: все, що не заборонено, дозволено.

Наприклад, що ми бачимо, коли спускаємося до Митниці нашими знаменитими сходами? Ми бачимо, що там, як грибочки, натикані різнокольорові кіоски. І продовжують з’являтися нові. А люди питають: «Чому цим можна, а нам не можна?». Ми пропонували: давайте їх упорядкуємо, поставимо в один ряд, зробимо в одному кольорі і стилі. І зобов’яжемо їх у цьому місці зробити зупинку, щоб хоч якась компенсація місту була. Але все залишається, як було. І люди якось особливо на це не реагують. Не знаю, може їх це влаштовує?

– Чому людей? Це, в першу чергу, не повинно влаштовувати муніципальну інспекцію.

– Ця інспекція не може нормально працювати при п’яти інспекторах. У тій же Польщі стільки чиновників, скільки й інспекторів, які ходять по вулицях. Там щось не так поставлять, то впаяють такий штраф, що він до кінця життя його виплачуватиме. Ну, не можна за все критикувати Давиденка (начальник муніципальної інспекції міста – ред.), коли на ньому висять  МАФи, реклама, бабульки, тьотіньки з трусами біля ЦДЮТу… При тому, що частина торгівлі – ті ж «наливайки» – у нас нічна, а  інспектори працюють до 18.00. Тобто вони чисто фізично не можуть охопити їх у свій робочий час.

– Ну і наостанок не можу не запитати про неприємну ситуацію з вашим побиттям і конфліктом з керівництвом компанії «ТЕКС». Чим все закінчилося?

– Є два цікаві факти, про які, я думаю, ми публічно заявимо. По-перше, всі представники компанії «ТЕКС» і, наскільки я знаю, і сам Володимир Бурячинський, публічно заявляли, що це був побутовий конфлікт, який був пов’язаний з неприязню двох людей і не має стосунку до вище зазначеної фірми. Але зараз у поліції лежать офіційні свідчення Володимира Бурячинського, що бійки взагалі не було, нібито він забрав Урсалова (учасник конфлікту – ред.) і вони поїхали, але він бачив, як у мене розгорівся конфлікт з абсолютно іншою людиною. Тобто, вже є лжесвідчення. А це, до речі, кримінальна стаття.

Другий аспект цієї справи, це те, що ми підняли питання по капітальних роботах у нашому місті. Наприклад, коли робиться поточний ремонт, дуже важко дати якусь гарантію, тому що незрозуміло, як було, і незрозуміло, як зробили. Умовно кажучи, кожну ямку на дорозі ти не відмітиш.

Коли ж робиться капітальний ремонт, то об’єкт інфраструктури переробляється повністю і на нього дається переважно 10 років гарантії. Так от, у нас майже по всіх капітальних ремонтах є 10 років гарантії. А от що цікаво, фірми, які робить капітальний ремонт і дають 10 років гарантії, у них в жодному договорі не прописано ніяких зобов’язань, немає ніяких гарантій, що вони завтра не закриються. Ще один нюанс, згідно законодавства України засновники фірми не несуть ніякої матеріальної відповідальності за дії фірми, навіть якщо вони співвласники чи власники. Тобто, Володимир Бурячинський закрив нещодавно фірму «ТЕКС» і передав, як він говорить, ці гарантійні зобов’язання якійсь зовсім іншій фірмі, в якій немає ні його, ні його партнерів. Причому на балансі цієї фірми немає ні техніки, ні грошей, нічого. Тобто всі ті роботи, які він зробив (здається на 20 млн грн), на які має бути гарантія, зараз вони не забезпечуються нічим. Якщо завтра розпочнуться якісь просадки, тріщини і тому подібне, то це буде перероблятися за гроші платників податків. Тому що реального економічного механізму змусити його переробити на сьогоднішній день немає.

А все тому, що у нас так виписуються умови тендеру, що перемагає фірма, якій два дні і в якої немає ніякого статутного капіталу, ніякої техніки на балансі, вона просто роздає підряди іншим фірмам. Тобто, з субпідрядника взагалі не можна нічого спитати.

Дуже сумно, але я думаю, що протягом 3-х років всі ці капітальні роботи черкасці побачать заново. Враховуючи досвід вул. Небесної Сотні: ми ці дві опущені каналізаційні решітки півроку просили переробити, при тому, що про це вже говорило все місто.