Відомий музикант із Черкас в Англії виступив на захист Олега Сенцова

Представляти “Бумбокс” та її соліста немає потреби. Українські рокери вже давно мають відданих фанів не лише в Україні. Цього року музиканти об’їздили Україну з великим туром, а нещодавно вокаліст Андрій Хливнюк та барабанщик Олександр Люлякін повернулися з Британії. Там українські музиканти мали важливу справу. Вони долучилися до ініціативи Білоруського вільного театру, які представили виставу “Палаючі двері” на підтримку Олега Сенцова, а також взяли участь у слуханнях в Британському парламенті, присвячених звільненню незаконно ув’язненого в Росії українського режисера, – розповідає Рідна Черкащина з посиланням на espreso.tv.

– Ваша співпраця з Миколою Халезіним триває не перший рік. Але чому ви погодились долучитися до такого гостросоціального та нетрадиційного спектаклю?

– Ми як громадяни цієї країни і як нормальні творчі люди розділяємо ті засади, на яких стоїть Білоруський вільний театр. Його голова і режисер Микола Халезін, його дружина і продюсер Наталя роблять правильні речі, і це, на мій погляд, має художнє значення.

– Микола Халезін розповідав, що ви навіть зупинили через це репетиційний процес. Для вас ця вистава значить щось більше ніж музика?

– Наш барабанщик Саша Люлякін – композитор вистави. До неї увійшла і одна з моїх пісень – “Наодинці”. Вона лунає в тому акті, де йдеться про Сенцова. Для студійного запису і роботи над спектаклем був потрібний час, і треба було перебувати в Британії. Звісно, ми призупинили репетиції, адже як ми гратимемо без барабанщика. І це нормально, в цьому новини ніякої нема.

А от те, що українські композитори записують і працюють в Британії – це новина. Або новина, що білоруському театру не байдуже до українського режисера і інших політв’язнів, заручників Кремля.

І новина в тому, що ця вистава має вже на сьогодні 3 номінації в Британії: найкраща вистава, найкращий режисер і найкращий колектив. У них проходять гастролі по всьому світу. І в кожному місці на кожній виставі мова йде з глядачем і з пресою про те, щоб усім світом натиснути на Кремль і спонукати його звільнити наших бранців.

– Чи могла би вистава відбутися в Україні? Чому білоруси в Британії говорять про наших політв’язнів гучніше, ніж це відбувається в Україні?

– Мене не цікавить, чи могла би бути вона показана. Якщо буде воля на це, якщо ми зрозуміємо, що це треба робити, ми зробимо це своїм коштом. Зараз в цьому є потреба, але фізичної можливості немає: закінчиться британський тур, але потім розпочинаються гастролі в Італії, потім Австралія. В Україні на це зараз немає запиту. Але не запиту від суспільства.

Я не хочу нікого звинувачувати і казати пустих банальних слів. Я думаю, що люди прийдуть і побачать залюбки, бо вистава і справді крута, серйозна, з крутою історією. Це не просто голий протест сам по собі.

– 10 жовтня у парламенті Британії пройшли слухання. Скажіть, це до чогось призвело?

– На слуханнях в Британському парламенті зустрілися ініціативні люди, які не мають відношення до політики і до державного бюджету. Це небайдужі люди, які мають якусь силу в Україні, до яких прислухаються. Я також брав участь у цих слуханнях у якості, як вони це називають, opinion leader. Хоча не знаю, чи є я ним насправді.

Була розмова про те, щоб, по-перше, тема війни з Росією на сході України і тема Криму не сходила з екранів і газетних шпальт. По-друге, щоб натиснути на керівництво Росії і звільнити політичних бранців. І третє – це ситуація загалом, яка сьогодні відбувається в Україні – не очима телебачення і газет, не очима пропаганди Russia Today, а очима людей, які не зацікавлені в тому, щоб говорити неправду.

З представниками парламенту Англії нам допомогла зустрітися колишній міністр культури Британії, нині член Британського парламенту Марія Міллер. Ми поставили собі як надмету сформувати “список Сенцова”, в якому були би особи, безпосередньо причетні до ув’язнення наших бранців. Це робиться для того, щоб не дати їм можливість виїжджати в Євросоюз, зберігати там кошти, відпочивати, мати там рахунки, нерухомість.

Якщо ми доб’ємося цього, а я в цьому впевнений, це буде моя особисто перемога і ще один крок на шляху до звільнення наших людей. Ми всі знаємо, що все це робиться тихо. Люди, які виконують накази, думають, що про них ніхто ніколи не дізнається, і це їм розв’язує руки.

Якщо ж проти них почнуть діяти персональні санкції, вони зрозуміють, що від розплати не втечеш і за свої злочини перед людством, перед людяністю доведеться відповісти. І я вірю, що ми зможемо побачити, як цей картковий будиночок почне сипатись. Якщо вони нічого не будуть боятися, навряд чи наших хлопців і дівчат відпустять.

– Ви займаєтесь музикою, бо вам це подобається. Зараз у вашій музиці багато рефлексій на події в країні. Як ви вважаєте, це обов’язок творчої людини?

– Я не думаю, що взагалі у людей є обов’язки, окрім родинних. “Бумбокс” як була команда неполітична, так і є. Це моя особиста позиція громадянина заводить нас до таких інтерв’ю. Але в команді ми займаємось творчістю і тільки.

Якщо ви почули якісь штуки, рефлексії стосовно подій минулих років, значить, я мав рацію, коли це писав. Людям потрібно не тільки те, як хто кого боляче вколов у відносинах між чоловіком і жінкою. Значить, хтось хоче чути і про інше. І це має значення. Але, повірте, будуть пісні і про кохання.

– Як ви думаєте, можливо зараз бути “людиною миру”, яка прагне залишатися поза політикою, тільки творити?

– Можливо.

– Але суспільство не завжди це добре сприймає.

Якщо ви будете думати про те, чи сприйме суспільство вашу позицію, це буде називатися політика. Якщо ви будете жити, керуючись своїм життєвим досвідом і ідеалами, це будете ви. І звинувачувати можна будь-кого тільки тоді, коли ви маєте докази, що хтось порушив закон.

А бути частиною світу і бути поза політикою – це не значить бути байдужим. Я теж себе вважаю людиною світу. Більш того, я вважаю себе поза політикою. Я хочу підкреслити це червоним олівцем.

Я вважаю те, що ми зараз робимо, поза політикою. Адже тут мова не йде про політику, тут мова йде про людей, живих людей, які зіткнулися з тим, що інші люди, не політики, прийшли в їхній дім зі зброєю в руках. Це вже не політика.

Давайте будемо ігнорувати, приміром, такі речі, як біженці, що живуть в тебе вдома. Приїхали і не знають, куди їм дітися. Окрім порції негативу через те, що вони з Донбасу і в них на номерах старенької машини донецькі номери, давайте будемо ще їх ігнорувати. Це що, політика? Ні, це живі люди.

Бути поза цим – це значить бути просто холодною, байдужою людиною, а не людиною світу. І повірте, багато з тих, про кого ми говоримо, роблять багато чого в тиху. Люди є люди, всі різні. І я не білочка зовсім.

– Багато людей створюють музику, але чутно лише сотні. Що потрібно робити, щоб збирати концертні зали?

– Треба займатися і грати. Просто грати для людей.

http://ck.ridna.ua/
андрійхливнюк бумбокс палаючідвері олегсенцов
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции

Комментарии