Черкаський фотограф розповів про заборонені у СРСР кадри і чому секретарів партії вирізали з фотографій ножицями

Серійна та аерозйомка, селфі, миттєве завантаження фото, мікс фото та відео у міні-анімаціях Live Photos – яких тільки можливостей не пропонує споживачам сучасний рівень розвитку фототехніки. При цьому робити і розповсюджувати своє фото у маси може кожний. Ще 40-50 років тому професійні фотографи та аматори навіть не мріяли про такі можливості. Інструментами тодішнього фотошопу були реальні ножиці та клей. Але технічний бік – не найважча перепона. Цензура – ось  що могло не тільки закрити об’єктив фотографа назавжди, а й позбавити волі та гідного майбутнього і самого автора кадру.

Про історичні для Черкас фото та особливості професії радянських фотографів із сайтом vikka.ua поділився черкаський фотохудожник Василь Давиденко.

Наразі від моменту створення фотографії і до того часу, коли вона опиняється у ЗМІ або у соціальних мережах, проходять хвилини, інколи – секунди. Цей процес настільки простий, що розповсюджувати фото можуть навіть діти. Ще чверть століття тому, щоб з’явилося потрібне, оброблене належним чином фото – проходило 6 годин.

Давиденко-2

"Зараз можна робити велику кількість знімків, а раніше перед тим, як зробити кадр, фотограф ще 10 разів подумає. Щоб отримати фото, треба було пройти низку етапів: купити плівку, обрати влучний момент, перевести затвор та перетягнути плівку. Це ще не все. Потім ти ідеш до лабораторії і, якщо не вся плівка відзнята, то у темряві відрізаєш кадри, які збираєшся проявити. Проявлення самої фотографії займало 10-20 хвилин. При цьому, у середньому, для чорно-білого фото використовувалось мінімум 5 хімічних елементів. Потім фото промивали водою. 10 хвилин забирав фіксаж. І все – можна вмикати світло", – каже фотохудожник.

Давиденко-3

Давиденко-4

На цьому робота фотокореспондента не закінчувалася. Радянський режим вимагав від фотографів чималих імпровізацій.

"Перший секретар Черкаського обкому Комуністичної партії України Іван Лутак був набагато нижчим за голову міськвиконкому Володимира Сокоренка. На парадах, заходах  вони стояли поруч. Тож доводилося вирізати їх на фотографіях: одного піднімати, іншого – опускати", – згадує фотограф.

Давиденко-5

До речі, тоді нерідко доводилося вирізати та підклеювати людей на фото.

"Пам’ятаю випадок: через те, що люди йшли на святі по центральній вулиці не скупчено, на одному фото я наклеїв зображення людини з минулорічної фотографії. Він потім дзвонив у редакцію і дуже обурювався", – поділився історією Василь Давиденко.

Важко уявити, але за радянських часів Черкаси не дозволяли фотографувати з Дніпра. У місті були стратегічні об’єкти і начебто по фото з води можна було визначити їх координати. Теж саме стосувалося і черкаського мосту. 

"Одного разу я плив на пароплаві і сфотографував дамбу. До мене одразу підійшов чоловік і запропонував два варіанти: або пройти з ним до міліції, або тут же на місці позбавитися плівки. Я поясняв, що я фотокореспондент, але це ніяк не вплинуло на ситуацію. Тож я витяг плівку та викинув у річку", – розповідає фотохудожник.

Фотокореспондентам у нагоді траплялися не тільки знання політичної ситуації, хімії, фізики. Треба було добре розбиратися у людській психології. Серед майстрів фотографії цінувалися не просто красиві кадри, а ті, які б розкривали характер людини, що у неї на душі. Деякі фото, можна сказати, не робилися, а створювалися фотографами.

Давиденко-6

"Побачити у людині винятковість, особливі риси та настрої – це одне. Важко було, коли герої не хотіли фотографуватися, а тобі дали таке завдання. Не виконати не маєш права. Колись мене відправили зробити фото жінки-бригадира тракторної бригади. Її мали нагороджувати орденом Леніна. Я поїхав у район, де вона працювала, напередодні нагородження і не мав права розказати про орден ані їй, ані у райкомі партії. Зустрівся з нею, а вона фотографуватися наодріз відмовляється. Дуже довго намагався умовити, ледь не танцював перед нею – ні в яку. Ледве домовилися", – пригадує важкі моменти роботи черкаський фотохудожник.

Одним з найбільш важких виявилося фото вдови Героя Радянського Союзу Володимира Правика, який загинув під час гасіння аварії на ЧАЕС.

Давиденко-7

Василь Давиденко присвятив фотографії усе своє життя і звик вдумливо та творчо підходити до кожного кадру. Щоб отримати деякі з них, доводилося проходити екстремальні ситуації, а були кадри, яких чекали годинами. Наприклад, приліт журавля до гнізда або люди біля зламаного пам’ятника Леніну. До такого ж креативного та нешаблонного підходу до фотографії він закликає і сучасних фотографів.

Давиденко-8