• Головна
  • Краще купатися в ночвах у селі, ніж серед «культурних» городян у Дніпрі!
ексклюзив
18:00, 17 липня 2016 р.

Краще купатися в ночвах у селі, ніж серед «культурних» городян у Дніпрі!

ексклюзив

Оце вже пройшло тижнів зо три від тієї події, а я й досі не можу від неї оговтатися. Отож, було таке, що я жив трохи на Митниці в гостях у доньки своєї. Стою одного разу на балконі, курю свою «Приму» без фільтра. Ну, й тіснота ж! Що в квартирі трикімнатній, що тут, на балконі. І як ті городяни в цих бетонних кролятниках живуть?!

Я тому так кажу, бо я ж нетутешній, із села я. Це мене дочка запросила до себе в Черкаси погостювати. Дзвонить: «Тату, оце підряд аж чотири вихідних випало, то приїжджайте до нас, та хоч відпочинете. На Дніпро сходите, скупаєтеся. Тут же близенько!» «Воно й правда», – подумав я. Бо одне діло в ночвах купатися, довголітній леп із себе зішкрябувати, а інше – в самісінькому Дніпрі. Про наші ставки й мови немає, бо давно вже рогозою позаростали!

Приїхав та оце й вийшов на природу, тобто на балкон. Добре, що на першому поверсі. Й голова не так паморочиться. Стою собі, димлю. Коли це дамочка мимо пропливає, собачку на повідочку веде. Нівроку така, видна. Я про дамочку! У шортиках і ажурній шляпці. Оце, думаю собі, якби мою жінку Соньку в таке нарядити та випустити надвір, то Бровко точно з цепу зірвався б!

Дамочка помітила, що я на неї дивлюся, й зиркнула на мене таким поглядом, наче я в неї десятку позичив і досі не віддав. Та мені й клопоту з того, що на мене хтось криво подивився.

– А що то воно за дамочка? – питаю в дочки. – Ота, що тільки-но мимо пройшла.

– А що, в око запала? – дочка мені запитанням на запитання.

– Та мені, – кажу, – байдуже. Просто інтересна особа.

– О, – відказує дочка, – то знатна баришня. Сусідка з нашого під’їзду, багатійка. Десь вешталася по закордонах, заробила собі на квартиру, машину. Чим вона там заробляла? А знаєш, скільки вона за того цуцика Джекі заплатила?

– Та почім же, – кажу, – мені знати?

– П’ять тисяч гривень.

Матір Божа! Собача, справді, гарненьке, але хіба ж вартує стільки грошей?! У мене Бровко – й то показніший. І підкинули мені його щеням у двір задарма.

– Ця панночка, якщо хочеш знати, раз у квартал їздить на курорти, – веде далі дочка. – Дуже вже полюбляє вона шикарний відпочинок. Де тільки не була: і на Канарах, і на Мальдівах, і на Балі, й на Цейлоні! То вона приїхала з Китаю, то – з Іспанії, то ще з якоїсь там Мальорки. І всім же старається розказати, яка там краса! З нею не можна розминутися одним тільки «здрасьтє», бо як спинить та як почне вихвалятися! Їй-бо аж гидко слухати!

Я ж чого про цю дамочку завів балачку? Бо трапилася в мене з нею оказія. Пішов же я наступного дня на пляж. Ще не доходячи до води, роззувся, зняв штани й теніску. А тіло ж – біле-біле! Аж стидно мені за себе стало. Й люди на мене якось так дивно поглядають. Чого? Труси в мене, як труси – синенькі в горошок. То що не так?

Йду, роззираюся, щоб не вступити ненароком у собачого буцика, бо тут, виявляється, ще й собаки коло людей загорають. А таки ж не вгледів, уступив! Обшмульгую об пісок ногу та й видивляюся, куди б його приткнутися, бо народу довкруж чималенько. Коли це раптом:

– Мужчіна, куда ви прьотє?! Ви же наступілі на мой коврік!

От лиха годино! Таки точно наступив. Та ще ж і тією ногою, що тільки-но побувала в собачому буцику. Вибачаюся чемно, мовляв, я ж ненароком, і дивлюся – та сама дамочка з нашого під’їзду! Он же й цуцик коло неї вертиться.

– Мнє ваші ізвінєнія да аднаво мєста! – волає дамочка. – Глаза раззуйте!

Якось так мимоволі я й подивився на те місце в дамочки, де мали б бути мої «ізвінєнія». Доволі-таки драглисте місце, мушу сказати.

– Хам! – не вгамовувалася дамочка. – Уйдітє прочь!

Я не став перечити, відійшов подалі. Скупнувся. Водичка – тепленька. Трохи зеленкувата, правда. Але ж у нас у селі в ставках – ще зеленіша. Хотів було пройтися по своєму тілу ще й милом, щоб уже заодно й помитися, та ж бачу, що ніхто такого не робить. Полежав трохи на простелених штанях. Начебто й не крутився, але як поналипало на мене того піску! Знову йти купатися чи що?

Ні, не сподобалося мені таке купання. Людей кругом забагато. Ті пиво цмулять, ті –  в карти ріжуться, ті – матюкаються. Навіть у нас у селі біля ставка так не матюкаються. Ото хіба хтось погане слово спересердя й скаже, коли жабуриння з себе струшує. А так у нас усе культурненько.

Ні, вирішив собі: краще купатися в ночвах у селі, ніж серед «культурних» городян у Дніпрі!

Володимир ПАПОНЧУК, із глухого села на Корсунщині

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#черкаський пляж #дамочка #купання #папончук
Оголошення
live comments feed...