Автостопом по Азії. Сергій Онищенко (ФОТО, ВІДЕО)

Його музика така ж мінімалістична, як і фотопейзажі. Проста й атмосферна. За два з половиною роки харків’янин Сергій Онищенко відвідав 14 країн, проїхав майже 20 тисяч кілометрів. Після своїх подорожей по Азії, Австралії та Новій Зеландії «Make Like a Tree» повернувся до України із презентацією нового альбому, записаного під час подорожей, та фільму про людей Папуа Нової Гвінеї. «Громадське ТБ:Черкаси» поспілкувалися із мандрівним музикантом.

Сергію, розкажіть про назву проекту.

«Make Like a Tree», якщо вислів дослівно перекласти, то це – «роби як дерево», але то є такий англійський фразеологізм, який означає «провалюй звідси». Я одного разу купив футболку, на якій була ця фраза, і вона мені сподобалася. Я назвав так гурт, а потім вже дізнався, що це насправді означає. Але воно і так і так підходить до цього, тому що моя музика пов’язана з природою, гармонійна з нею. І я поїхав подорожувати, себто звалив з дому, щоб творити музику, тому обидва розуміння цієї назви підходять до цього.

Де і ким ви працювали до того, як подалися у мандри?

Ну, там було багато всього, але останнє, що я робив, – це знімав весілля у Харкові.

Як з’явилось таке рішення – покинути все і вирушити в далеку подорож?

То була така мрія – займатися улюбленою справою, чимось таким, що не просто приносить якісь кошти, а щось для того, щоб тобі було комфортно всередині. Для мене то завжди була музика. Коли я граю, то просто впадаю в якийсь транс, і мені це дуже подобається. Я ніколи не думав про те, щоб музикою заробляти гроші, просто робив це постійно. Я просто був у своєму місті, знімав весілля, і мені це дуже-дуже набридло, тому я поїхав подорожувати. І в процесі цієї подорожі я зустрів багато цікавих людей, і багато чого змінилося всередині і зовні. Тож я вирішив, що треба займатися саме тими справами в житті, які тобі приносять задоволення, і якщо ти ними не займаєшся, ти просто марнуєш свій час.

Для багатьох мандри є лише мрією, і людям часто страшно відірватися від дому. Як у вас відбувся цей момент відриву?

Завжди найскладніше зробити перший крок, а все інше далі відбувається дуже круто. І найскладніше навіть не зробити перший крок, а просто сказати самому собі, що ти, наприклад, більше не будеш працювати на цій роботі, не будеш більше сидіти на одному місці, а просто поїдеш. Ось ця домовленість із собою – це найскладніше, а все інше дуже легко.

Спілкування з людьми з інших культур завжди збагачує. А що ви даєте людям навзаєм?

Мій проект «Make Like a Tree» – це музика, фотографія, відео, яке я знімаю, – це така спроба сказати щось таке, що у мене є всередині, і що дуже складно виразити звичайними способами, словами. То я намагаюсь виражати це в аудіовізуальній концепції. І це просто я розказую про свої подорожі, про все, що сталося зі мною, і намагаюся це вмістити у годинний фільм, наприклад. Мені дуже приємно, що люди приходять і є з ким поділитися тим, що у мене є всередині.

Чому обрали саме такий напрямок подорожей – Схід, Азія, Австралія?

Це не було так сплановано, що буде саме стільки країн і саме стільки часу. Просто я поїхав грати музику не тільки у наших просторах, а десь далеко. І виявилося, що там грати музику навіть легше, ніж тут. Тому що коли ти починаєш щось тут робити, то ти один із мільйонів таких самих музик, які намагаються вибитись кудись і показати, що вони роблять щось унікальне та цікаве. А коли ти приїжджаєш туди і граєш ті самі два акорди, там тебе цінують уже тільки через те, що ти приїхав до них: «Ого, до нас якийсь чувак приїхав звідкись здалеку». І люди приходять. Я ніколи не збирав стільки людей тут, скільки я збирав там, і це парадокс, тому що мене не знають ні там, ні тут, але там приходить людей більше, тому що вони просто бачать постери, на яких зображений якийсь чувак із дивною зовнішністю. І потім це так зав’язалося, що після однієї країни пішла друга, третя… і потім такий думаю: ого, їх уже 14, і це було цікаво.

Тобто ви там більше як екзотика?

Це така цікава штука із цими країнами азіатськими, тому що у них є шанування тих людей, які до них приїжджають, особливо якщо ти робиш якесь мистецтво. Ти просто приїхав здалеку, ти привіз щось іноземне, а воно завжди цінується більше, тому якось так це й працює.

Зараз творчість і подорожі є своєрідним трендом серед молоді, це дуже популярно та модно. Як ви вважаєте, чи є ця тенденція позитивною, чи це просто спосіб втечі від відповідальності та обов’язків?

Втікати від обов’язків, якщо вони нав’язані ззовні, – це дуже класно. Але це не панацея від усього – подорожувати. Просто я намагаюся себе краще пізнати впродовж цих мандрів, тому що коли ти подорожуєш, ти себе роздивляєшся з різних боків, і якісь нові штуки в собі відкриваєш. Просто ти ставиш себе в якісь дивні умови, в яких ти ніколи не опинився б, будучи на одному місці, але так само можна сидіти в одній кімнаті і робити те саме, наприклад, писати музику. Просто я такий лінивий, і мені щось складно робити. Коли я на одному місці, я починаю просто розкисати і зовсім нічого не робити – ні грати музику, просто сидіти і все. А коли ти постійно в такому ритмі рухаєшся, то якось все активізується, внутрішні та зовнішні ресурси. Тому для мене це просто спроба побороти свою лінь. А для когось іншого це може бути інакше. Але якщо хтось думає про відмову від подорожей, то я кажу, щоб вони не подорожували, тому що якщо всі почнуть подорожувати, тоді цих туристів з’явиться усюди більше, а це дуже класно, коли ти приїжджаєш у якесь місце, а там нікого немає, тільки ти. Так що нехай всі сидять вдома, і тільки я буду подорожувати. Звісно, це я жартую!

Що змінилося у вашому характері, світогляді після стількох мандрів? Що ви пізнали про себе?

Я став більш щасливою людиною, це однозначно, тому що коли ти починаєш робити саме те, про що ти мрієш, то автоматично в тобі щось відчиняється, і якісь такі пазли стають на своє місце. І мені цікаво так само інші пазли поставити на свої місця, тому що їх багато. Мені здається, упродовж життя їх треба якомога більше скласти. Просто ці подорожі якусь частину поставили на своє місце, і мені стало більш комфортно із самим собою зараз.

Чи були якісь неочікувані відкриття?

Я, наприклад, не знав про себе, що можу ось так відкрито виступати перед людьми та грати музику, і щоб вони сиділи слухали, а потім говорили мені: «О, чувак, це круто!» Просто нас із самого дитинства багатьма комплексами оточують, і ці комплекси дуже сильно заважають щось створювати в плані мистецькому. І, мабуть, просто якісь комплекси відпали, зараз мені не дуже важливо, що про мене будуть думати інші люди, я просто роблю те, що мені подобається, і це дає мені більшої впевненості у собі, ніж раніше.

Ви ознайомилися із культурою Сходу, Азії, бували у буддійських храмах і таке інше. В одному з інтерв’ю ви говорили, що не будуєте планів на майбутнє, а живете сьогоднішнім днем – тобто за принципом дзен. Чи можете сказати, яка релігія чи філософія є вам найближчою?

Ключове слово у фразі, що я намагаюся жити тут і зараз, – це саме намагаюся, тому що це дуже складно насправді. Я все одно щось планую, але не настільки далеко. Якщо щось іде не за планом, я зараз намагаюся не дуже засмучуватися. Але все одно я маю визначений вектор руху, я знаю, що хочу займатись музикою, але якщо це не вийде, то нічого страшного. Якоїсь конкретної концепції чи релігії я не дотримуюся, тому що мені здається, що це знову якийсь комплекс. Будь-яка релігія, мені здається, заснована на комплексах людей. Люди невпевнені в собі, тому вони вигадують собі інші речі, в які потрібно вірити. Тобто вони не вірять собі, а вірять якимось богам, книжкам чи ще чомусь. Мені здається, що найголовніше – просто вірити в самого себе, і це буде найкраща релігія.

Але погодьтеся, що все-таки зустріч з іншими культурами не могла не вплинути на вас.

Я не знаю, вплинула чи ні. Але мені дуже було цікаво спостерігати, досліджувати те, що, наприклад, ти колись читав про якийсь Китай, і тут ти опиняєшся у цьому Китаї, і раз – ти на Великій Китайській Стіні. Для мене це було дуже великим поштовхом для натхнення, так що за допомогою цього я створюю, пишу те, що потім відбувається на концертах. Але якихось глобальних змін у собі я не відчув.

Чи можете сказати, які моменти чи країни вразили найбільше?

От зараз після двох із половиною років подорожей я повернувся до батьківського дому, зайшов до своєї кімнати – і таке враження, наче нікуди й не від’їжджав. І так зараз думаю: наче фільм подивився якийсь, наче це все стиснулося, і ці два з половиною роки дійсно стали як фільмом, наче не зі мною все це відбувалося. І зараз, коли я бачу сни, то мені сняться не якісь місця, а мені сняться люди. Так що найголовніше за цю подорож, я можу сказати, це зустрічі з людьми. Може, ми бачилися тільки день, але ці люди залишилися десь всередині, і мені дуже радісно інколи просто згадувати про них. Я знаю, що вони там десь є, можливо, вони пам’ятають мене, а може й ні, але для мене вони дуже важливі.

Ви кажете, що вас надихають і рухають уперед люди. Чи важко знаходити спільну мову з місцевим населенням таких віддалених куточків?

Мені здається, що в будь-якому місці, в будь-якій культурі, країні на будь-якому континенті є люди, які на одній хвилі з тобою. І мені здається, що ми якось примагнічуємося, просто цей магнетизм спрацьовує. І начебто ви розмовляєте різними мовами, начебто у вас різна культура, але це все дуже зовнішні штуки, а всередині ви розумієте одне одного, і це дуже радісно зустрічати саме таких людей. І це є однією з причин, чому я подорожую, тому що коли ти зустрічаєш цих людей, вони допомагають тобі відкривати щось у самому собі.

Ви збираєтеся ще кудись поїхати найближчим часом?

Зараз я катаюся тут, в Україні, і мені це дуже подобається. Влітку їду у Європу, там пограю. А потім не знаю, подивимось.

Що нового ви для себе відкрили як музикант? Якісь нові інструменти, прийоми гри?

Я зустрів багато людей, які є дуже талановитими в плані музики, і я дуже багато у них навчився. Так що я поїздив, позбирав усе по крихті і зараз намагаюся це втілювати у своєму проекті. Під час концертів я намагаюся позбутися цього бар’єру між виконавцем і глядачами. Я намагаюся зробити так, щоб усі разом створювали атмосферу вечора. Ці інструменти, що я приніс із собою, – це така приманка для людей, щоб вони виходили на сцену і допомагали мені створювати музику.