«Кожного разу я себе перемагаю», – футболістка Вікторія Супрунович (ВІДЕО)

Вікторія Супрунович – капітан жіночого футбольного клубу «Енергія». У футбол грає більш ніж 15 років. Дівчина почала займатися спортом у 12 років, щоб вразити хлопця, який їй сподобався. Як себе почувають дівчата в нежіночих видах спорту, чим жертвують заради перемог і чим живуть – поцікавилося Громадське ТБ: Черкаси у програмі «У спорті лише дівчата».

Жіночий футбол у Черкасах існує з 80-х років. У 2000-х Вікторія разом із тренером і подругами створили команду «Енергія», яка і зараз виступає в першій лізі футзалу.

Вікторія Супрунович, футболістка клубу «Енергія»:

«Футбол розвиває швидкість прийняття рішень, і це переноситься на життя. Крім цього, футбол – це такі собі спортивні шахи, які розвивають мислення. Досі в житті я не знайшла таких сильних емоцій, коли виграє команда, коли забиваєш гол і чуєш, як м’яч б’ється об сітку. Це дуже травматичний вид спорту: страждають коліна і гомілкостопні суглоби. Я роблю все можливе, щоб не отримувати травми, адже часто у них винен сам гравець. На тренуваннях важко, після ігор важко, але кожного разу я себе перемагаю. Найважче бути супер-дівчиною: усе встигати у команді, на роботі та сім’ї».

Уже після закінчення школи Вікторія знала, що стане футболісткою.

«Я вже займалася 8 років футболом, коли настав час обирати професію. Моя мати – викладач, а бабуся була директором школи. Тому вступила на факультет фізичного виховання», – каже Вікторія.

Рахунок своїм голам вона не веде, але каже, що кожен із них пам’ятає. Впевнена, що її найкращий гол попереду, і він принесе золоті медалі Чемпіонату України з футзалу.

«Кожного разу я себе перемагаю», – футболістка Вікторія Супрунович (ВІДЕО) (фото) - фото 1

Володимир Чепчур більше 20 років тренує футболісток у Черкасах. Каже, що спочатку Вікторія сумнівалася у своїх здібностях.

Володимир Чепчур, тренер:

«Сьогодні ж Віка цілеспрямована, вимоглива до себе. В той же час вона багато робить для інших. Свої проблеми вирішує завдяки наполегливості і самодисципліні. Вона – лідер команди і подає приклад, як робити через "не можу"». 

У своїй команді «Енергія» Вікторія – тренер, що грає: вона відповідає за фізичну підготовку дівчат. А цьогоріч почала тренувати  команду хлопців Черкаського національного університету.

«Наша команда одразу почала привертати до себе увагу, бо тренер-дівчина в Черкасах одна. Дебютували ми з перемоги в чемпіонаті міста і отримали кубок. На перших наших іграх хлопцям було трохи незручно, коли дівчина дає їм вказівки. Але коли побачили результат – усе змінилося. Я бачу себе тренером, бо хочу розвитку свого клубу і футзалу міста», – каже футболістка.

Зараз вона працює старшим викладачем у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

«Я викладаю такі дисципліни як футбол, спортивні ігри та наукову роботу у спортивних іграх. Спорт без підтримки науки існувати не може, тому я хочу, щоб мої студенти володіли і такими знаннями. Хлопцям важко мене сприймати як викладача, адже я не набагато старша за них. Але завдяки віку  я краще їх розумію».

Розповідає, що за 15 років жодного разу не запросила на свої матчі батьків. Адже для неї настільки важлива їхня думка, що хвилювання заважатимуть у грі. Проте саме завдяки підтримці батьків не перестала займатися спортом.

«Я народилася біля Азовського моря, і мене завжди до нього тягне. Туди я їжджу майже завжди сама, щоб побути наодинці з морем і “поговорити” з ним. Вода – це моя стихія, якби я не стала футболісткою, то, мабуть, займалася би плаванням. А ще із 6 років я займалася народними танцями, але футбол переміг.

Існує стереотип, що футбол – це суто чоловічий вид спорту. Але на всіх змаганнях моя команда має вигляд найжіночнішої. Носити короткі стрижки і чоловічий одяг – це неправильно, ти мусиш бути собою, не зважаючи на те, чим займаєшся. Коли хлопці чують, що я займаюся футболом, вони не вірять, що дівчата добре грають. А на спарингах розуміють, що помилялися».