Жителька Черкащини відзначила столітній ювілей

   Жителька села Орловець Городищенського району Ксенія Михайлівна Кононова днями відзначила свій ювілей – їй виповнилося 100 років. 

Народилася Ксенія Михайлівна 27 січня 1916 року. Батько був інвалідом без руки. Мати походила з бідної родини, працювала по заможних людях. В сім’ї було десятеро дітей. Проте тільки половина вижили. В голодний 1933 рік від недоїдання померли два брата. Ксенію від голодної смерті врятувала тітка, яка забрала її до себе.

  Закінчила чотири класи школи. Щоб вижити, мусила йти працювати. Важкої роботи не боялася. Але в колгоспі була тільки паличка-трудодень. Тому, як і багато інших її односельців, поїхала з сестрою на Донбас. Працювали в шахті. Вийшла заміж. Чоловік Іван Пимонович Кононов був шахтарем, працював в забої, рубав вугілля – чорне золото промисловості.

  У 1940 році у них народилася донька Ніна. 22 червня 1941 року почалася війна і чоловіка забрали до армії. Але дійшли тільки до Дебальцево. Там фашисти уже розбомбили залізничний вузол, тож усі повернулися по домівках. У 1942 році народилася друга донечка – Надія. Коли знову почалася мобілізація, чоловік вирушив на війну. Були відомості, що з своєю частиною дійшов до Нижнього Новгорода. А далі його сліди втрачаються. Ксенія тільки отримала повідомлення, що «пропав безвісти».

  Війну Ксенія з донечками перебула в Орловці. Дісталася до рідного села з великими труднощами. Оселилися на краю села – на Красному хуторі. Стулила малесеньку хатинку з вікнами на чотири шибочки. Тут дівчатка і зростали.

  Після війни Ксенія з дітьми знову поїхала на Донбас, де працювала на шахті до 1947 року. Той рік видався дуже голодним. Щоб врятувати дітей, привезла їх назад в село до матері. Оскільки з роботи її не розрахували, то звинуватили в прогулах і засудили на 7 місяців позбавлення волі. Відбувала покарання у Києві. А діти (яким тоді було по 5 і 7 рочків) були з бабусею. Щоб якось вижити, збирали в полі колоски. Шукали все, що можна було з’їсти. Аби протопити у хаті, збирали бур’яни. Так і вижили.

  Після звільнення, Ксенія повернулася додому і пішла працювати у колгосп ім. Калініна. Тоді в Орловці було чотири колгоспи: ім. Калініна, ім. Мічуріна, ім. Шевченка та «Переможець». Жили в голоді і холоді. Якихось доплат за чоловіка-фронтовика Ксенія не отримувала. Потім поїхала на шахту, де раніше працював чоловік, зібрала документи і їй нарахували 50 карбованців пенсії, згодом збільшили до 240 карбованців. Але як тільки дівчата закінчили школу, ці скромні виплати припинилися.

  Коли донька Ніна закінчила сьомий клас, з колгоспу наказали, щоб йшла працювати на ферму. Мовляв, дівчині вже 14 років, тож досить навчатися. Ксенія не послухалася, не хотіла для дитини кріпацької долі. Хоч її й погрожували вигнати з роботи, але відправила доньку до чоловікової сестри на Донбас. Там родичі допомогли отримати паспорт, там вона працювала, там живе і нині.

  Молодша донька Надія у 1959 році закінчила школу із золотою медаллю. Але їхати кудись вчитися не було за що, та й паспортів в селі не видавали. Тому Ксенія її теж відправила на Донбас. Там Надія хоч і з труднощами, але отримала паспорт. Попрацювала два роки, а потім вступила до Луганського педагогічного інституту на заочне відділення. Згодом перевелася в Черкаси, адже її у 19 років взяли в рідну Орловецьку школу учителем математики. Тут вона зустріла свою долю – побралася з учителем фізкультури Василем Семеновичем Завірюхою. Педагогічного стажу має 38 років, вона відмінник народної освіти. Вже 19 років на пенсії. З чоловіком побудували красивий дім, виростили хорошого сина. На жаль, вже 29 років як овдовіла.

  А Ксенія Михайлівна жила разом з матір’ю. Існували на копійки, що заробляла у колгоспі – 20 карбованців на місяць. У 1971 році призначили мізерну колгоспну пенсію – 12 карбованців. Коли поховала матір, донька Надія Іванівна забрала її до себе.

  Тут Ксенія Михайлівна відчула справжню турботу і затишок. Рада успіхам внука, який закінчив Київське військове інженерне училище, потім аспірантуру, працював викладачем, згодом перейшов у бізнес, постійно допомагає неньці і бабусі. Так дбайливо доглянута, в повазі і любові близьких Ксенія Михайлівна і дожила до сьогоднішнього дня – до столітнього ювілею.

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку