Інна Лук’янець: Про особливі відчуття «бути мамою і жінки справжньої»

   Інна Лук'янець кандидат психологічних наук, доцент ЧНУ імені Богдана Хмельницького.

   Коли у твоєї дитини шість діб температура 39ºС , вона підіймається, не збивається, лікарі говорять, що такий сильний зараз вірус, боріться. І ви з дитиною боретеся, вдень і вночі, цілодобово, будильник заводиться на кожні двадцять хвилин, щоб переміряти температуру і не пропустити нічого, коли ти вже пересуваєшся як робот і навіть не можеш говорити від перевтоми і переживання… На шосту добу, котра все так же вимірюється двадцятихвилинками, о 3.40 ранку, температура падає сама, ти розумієш, що все – нарешті! І провалюєшся не в сон, а в перевтомлене марення…

   А під ранок відчуваєш, як маленька ручка твоєї дитини гладить тебе по голові, цілує тобі голову і говорить: «Спи, мамо, спи»… І тільки жінка може зрозуміти чого це вартує, почуття, які не передати словами, емоції, котрі не можна виразити, але це однозначно те, заради чого варто жити. І, якщо до того, ти себе почувала як поранений звір, котрий був дуже слабким і вразливим до будь-якого слова чи дій, то після цієї перемоги з вірусом і, особливо, долоньок і поцілунку своєї дитини, ти миттєво відроджуєшся, як той Фенікс із попелу, на якомусь тваринно-інстинктивному рівні і стаєш сильною і непереможною, як та тигриця, що змете все і всіх на своєму шляху.

   І от кожен раз переживаючи подібне, я намагаюся зрозуміти роботи багатьох психологів-чоловіків, котрі пишуть про жіночу психологію. І щоразу переконуюся, що вони більше пишуть про свої проблеми, ніж про жінку, бо не зрозуміти їм самої її суті. І, навіть, мій улюблений Менегетті, котрого я часто цитую, ніколи не зрозуміє, що для того, щоб жінка пізнала своє ін-се, вона має дістатися до своєї материнсько-жіночої суті. А він вважає, що жінка найвищого рівня не повинна народжувати дітей, бо у неї випадає з життя 3-5 років (хоча, діти – це на все життя, чомусь він це забуває), котрі вона має витрачати на своє самопізнання. А народжуватися мають діти із пробірки і виховувати їх мають соціальні працівники. І, навіть, всіма цитований Ошо, вважає, що жінка має народжувати, але не займатися дитиною, а тільки чоловіком (так багато вважає чоловіків-психологів, філософів, езотериків також), а діти мають рости у спільній комуні, без конкретних батьків, так… просто всі разом. Аналіз таких робіт можна робити безкінечно. Тільки вони забувають, що любов до дитини і до чоловіка – абсолютно різні речі, і у адекватних матерів вони не переплітаються. І у мене у телефонній книзі біля імені чоловіка стоять губки-поцілунок, а біля імені сина – серце. Це різні види любові, котрі дають жінці силу, але оте, що на тваринно-інстинктивному рівні – воно сильніше.

  І мені здається, що лише один Павло Загребельний з усіх чоловіків зумів відчути жінку справжню і її силу у своїй «Роксолані»: «…коли народила першого сина, відчула в собі силу, яку хотіла несвідомо випробувати, а пізніше з’явилося відчуття жінки справжньої, якої ще не знав ніхто».

   P.S. Може трохи емоційно і різкувато, але шість важких діб дають на це право і саме в такі моменти, ми – справжні)