Детективна історія передувала вибуху, що призвів до загибелі людини

Постраждалим Федору і Ніні Скрипці тривалий час погрожували, а Федора Скрипку – навіть побили. Про це заявив син постраждалих Сергій Скрипка, який провів учора прес-конференцію в Черкасах у приміщенні «Самооборони Майдану».

Нагадаємо, 29 жовтня в Лящівці неодноразово судимий житель села кинув два предмети, схожі на гранати, у місцевих підприємців – чоловіка і дружину, які сідали в свою машину поблизу власного помешкання. Вибухнув один із пристроїв. Унаслідок вибуху подружжя доправлено до лікарні, де вони зараз перебувають у тяжкому стані, а нападник загинув.

– Зараз у ЗМІ поширюється думка, що все це сталося через стосунки між кидачем гранати Володимиром Рудиком і моїми батьками. Це не так! – наголосив під час прес-конференції Сергій Скрипка.

За його словами, ще у 2010 році в селі стали поширювати листівку, в якій низка осіб повідомила, що за підтримки Лебединського насіннєвого заводу об’єдналася для того, щоб зробити Лящівку кращою. Відтоді, як твердить Сергій Скрипка, розпочалися «рейдерські атаки» на агрофірму «Лящівка» і на її керівників Федора та Ніну Скрипку. У 2012 році голова села Антоніна Карасовська «під патронатом тодішнього губернатора Сергія Тулуба» та силових структур області нібито почала агітувати жителів села проти подружжя Скрипок. Як твердить Сергій Скрипка, Антоніна Іванівна казала жителям села, що Федора Федоровича і Ніну Василівну мають «закувати в кайдани і забрати». Таким чином пані Карасовська «виконувала те, що їй доручили замовники».

У травні 2014 року, також нібито під керівництвом Антоніни Карасовської, відбувся напад на домоволодіння Скрипок. Розпочалося блокування ферми. А фінансував це, за словами Сергія Скрипки, керівник господарства «Лящівська нива» В’ячеслав Джулай, який хотів «забрати у Скрипки землю».

Згодом відбувся акт вандалізму – в червні на цвинтарі було знищено пам’ятники батькам Федора Федоровича. За словами Сергія Скрипки, кидач гранати Володимир Рудик не приховував, що акт вандалізму скоїв він. Ще тоді Рудик нібито погрожував убити Федора Скрипку.

Відтак, як твердить Сергій Федорович, відбулося кілька епізодів нападу на контору агрофірми «Лящівка», під час яких захоплювали людей, нищили документи. У жовтні 2014 року відбувся збройний напад із застосуванням автоматів, який очолювала людина, котра представилася Володимиром Мартинюком. Усього нападників було семеро, з них шестеро – в масках, а Мартинюк – без маски. У Скрипки вимагали «повернути селу дитячий садок», котрий не працює.

Але, на думку Сергія, який у момент нападу «був далеко від села», це був тільки привід. Батькові сказали, щоб він дав грошей. Його погрожували вбити й у холодну погоду (було 11 жовтня) обливали водою. Гроші (10 тисяч доларів, тобто 130 тисяч гривень) було передано, Федора Федоровича відпустили. Тільки тоді приїхала міліцейська опергрупа – молоді хлопець і дівчина.

Після цього нападу, за словами пана Скрипки, відбулася серія підпалів майна агрофірми і нові погрози.

– Зараз пишуть, що у мого батька були якісь майнові зобов’язання перед кидачем гранати Володимиром Рудиком. Насправді з 2009 року таких зобов’язань не було, – переконує Сергій Скрипка.

На його переконання, кидаючи гранату в батьків, Рудик виконував замовлення певних осіб. Рудика, якого раніше побили, нібито переконали, що це було зроблено за наказом Федора Скрипки.

Присутні на прес-конференції заступник начальника слідчого управління УМВС України в області Дмитро Гусаченко та начальник Чорнобаївського райвідділу міліції Сергій Власенконаголосили, що за всіма викладеними фактами було порушено кримінальні провадження, проведено великий об’єм роботи, допитано велику кількість людей.

– На жаль, не всі злочини у нас розкриваються, – зазначив пан Гусаченко. – Щодо п’яти епізодів підпалу скирт... Ніхто не заперечує, що до цього може бути причетна Карасовська. Так, у них у селі є конфлікт.

Що ж до нападу на Федора Скрипку 11 жовтня 2014 року, то ця подія справді мала місце. Невідомі особи завдали громадянинові Скрипці тілесних ушкоджень. За фактом побиття було порушено кримінальне провадження, але в заяві тоді не було жодного слова про вимагання грошей.

– Факт, що 6 годин тривали тортури, тоді не був установлений. Проходить місяць. У грудні 2014 року з’являється заява, що вимагали грошей, і потерпіла сторона передала 10 тисяч доларів... Вся ця версія з’явилася аж через місяць. Відповідно, з’явилися трохи інші покази свідків. Суперечностей по справі дуже багато, – підсумовує Дмитро Гусаченко.