Жінки з Холодноярщини написали листа Надії Савченко

П’ять сільських жінок: три Надії, Любов та Віра написали незламній українській льотчиці Надії Савченко листа підтримки, поваги, материнської турботи, пише Прочерк з посиланням на Голос України.

Живуть жінки у холодноярських, старовинних козацьких селах: Медведівці та Мельниках. Найстаршій, колишній сільській вчительці, Надії Григорівні Зубенко, вже вісімдесят. Мають поважні роки й селянки, колишні колгоспниці, Надія Данилейченко, Надія Будяк, Віра Зубенко та вчителька Любов Вахній. Щодня, щогодини ці жінки, як і більшість земляків, з тривогою і надією слухають зведення зі сходу країни, вболівають за долю мужньої дівчини Надії Савченко, котра стала символом незламності українського духу. Ці материнські переживання, велика повага і віра лягли рядками листа, котрого жінки адресували нескореній Українці.

«Дорога наша Надійко!

Пишуть до тебе три Надії, Віра та Любов з урочища Холодний Яр, що на Чигиринщині. Ми знаємо, що ти знаєш про наш історичний легендарний край. Це тут, у двадцятих роках минулого століття, був останній збройний оплот УНР. На прапорі добровольчих загонів Холодного Яру, котрі до останнього подиху боролися за самостійну Україну, пломеніли викресані їх мужніми серцями слова “Воля України або смерть!”

Надійко! З першого дня, коли ти потрапила у лабети ворога і про це дізналася вся країна, слухаємо про тебе кожну звісточку, вболіваємо, дивуємось,захоплюємось, пишаємось, плачемо, молимось…Твої болі — наші болі. Нічого ми так не бажаємо зараз, як твого визволення, повернення додому. До рідної України, за яку ти страждаєш, краєш своє серце, та не здаєшся, показуєш усім нам приклад національної гідності і гордості.

Те, що з тобою роблять вороги – не вперше. За віки Україна бачила, як гноїли наших героїв у болотах, катували у кам’яницях, сибірах, тюрмах. Згадати б хоча останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського . Його не зламали тортури, десятиліття, проведені у темноті кам’яного мішка в”язниці. Він був недосяжно вищим за своїх катів, він не зрадив Богові і Україні. Тепер у нас у Холодному Яру є храм імені святого Петра Калнишевського. Ми молимось перед його образом, просимо, щоб він допоміг тобі з Небес, додав витримки, душевної рівноваги і спокою у твоїй боротьбі з жорстокими лицедіями.

Ми багато бачили на віку. Знаємо, що Україну не поставлять на коліна. Як колись загинули, але не підкорилися зайдам із півночі, захисники Холодного Яру. Тепер, кожної весни і осені, приїздять на святу українську землю тисячі молоді, щоб вклонитися героям, набратися сили духу і відваги. Ми вирімо, Надійко, що й ти незабаром повернешся в Україну і приїдеш до нас на Чигиринщину. Ми тебе уклінно запрошуємо. Ти тут відпочинеш тілом і душею. Вдихнеш напоєне травами повітря Холодного Яру, вип”єш води з цілющих джерел, пригостишся нашими медами, притулишся у лісі до могутнього тисячолітнього дуба Максима Залізняка — і посміхнешся небу, сонцю, деревам. Відчуєш прилив нових сил, здоров”я і натхнення. Чекаємо тебе, дочко, молимося і віримо у твоє повернення! Тримайся, ми усі з тобою!»

P.S. Надієчко! Тільки-но почули по радіо тривожну звістку, що ти можеш почати сухе голодування… Не роби цього, донечко! На колінах благаємо… Тобі народжувати синів, служити Україні! Збережи здоров”я. Не дай приводу радіти підлим ворогам. Нехай палкі слова нашої незабутньої Лесі Українки зміцнять твою тверду волю, наповнять вірою твоє мужнє серце :

Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Я на гору круту кам”яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть і настане

Ще й для мене весела весна.