У такому відомому творі як «Мартин Боруля», дуже складно знайти ідею, яка б за 130-літню сценічну історію не була б втілена на театральній сцені. Але тим і цікавий І.К.Карпенко-Карий, що через невибагливий сюжет, підказаний складною долею батька драматурга, він зміг не просто розкрити пласт взаємин кінця XIX сторіччя, але й дати їм оцінку, яка в багатьох моментах випередила його час. Через комедійний жанр Карпенко-Карий піднявся до вершин філософського усвідомлення буття. Кажучи про ідею, яка може зацікавити сучасного глядача, хочеться згадати слова драматурга-філософа XX століття, родоначальника екзистенціоналізму Жан-Поля Сартра: «Справжнє пекло, яке є на землі, яке утримує нас і підстерігає – це  таке становище, при якому наше соціальне обличчя, яке ми намагаємося собі створити, або думаємо, що вже створили і яке стараємося зберегти в очах оточуючих, робить з нас живих мерців. Тоді ми стаємо пеклом для себе і для оточуючих».